Київський форум

Актуальні питання молоді столиці

Будь-який колектив чи соціальна група не можуть існувати без лідера. Лідер є однією з головних ланок котра з’єдную колектив з зовнішнім світом. В якомусь сенсі активні люди які займають лідерську формальну чи неформальну позицію, є титанами того малого суспільства (групи, колективу), котре вони тримають на свої плечах. Для людерів-титанів є важливим що б і в них самих була підтримка. Підтримкою можуть навіть служити зібрання таких самих однодумців як вони, завжди можна знайти привід для зустрічей, не тільки для обміну досвідом, а ще й для обговорення та вирішення актуальних проблем сьогодення.
Один з таких заходів буд проведений 14 березня під назвою «Молодь столиці: реалії сьогодення, перспективи завтрашнього дня». Не випадково темою третього експертного вільного «Київського форуму» було обрано темою для виступів та обговорення саме тему, котра хвилює зараз не тільки студентів, але й великих очільників, на передодні прийняття закону «Про вищу освіту». Адже починаючи з освітнього процесу в країні починають формуватися майбутні лідери країни, котрі будуть творити вже нову історію України.
Всі присутні мало нагоду вислухати виступи людей, котрі займаються громадською діяльністю та були у робочій групі, котра розробляла цей самий довгоочікуваний закон «Про вищу освіту». На Київському форумі були декілька загальних тем, котрі в першу чергу пов’язанні з молоддю столиці.
Будь-яку людину турбують загальні проблеми, можна навіть сказати що в якомусь сенсі для людину і в першу чергу є важливим базові потреби: біологічні, соціальні та духовні. В одному із докладів було піднято питання про «молодіжне житло», про його необхідність та таку недоступність. Так я згодна з тим, що зараз в час нестабільності всіх соціальних інститутів країни, питання житла так само гостро постає перед молоддю. Будь яке питання можна вирішити самостійно, або ж воно починає вирішуватися «зверху». Для самостійного вирішення будь-яка сучасна молода людина повинна прикласти титанічних зусиль, щоб мати власне житло, а от «згори» вирішення цього питання переходить з рук в руки і так не до ходить до практичного аспекту.
В залі були присутні люди різних вікових періодів, що дало змогу різнопланово розглядати питання форуму. Одним з таких питань було про кредитно модульний процес навчання у вишах. Я хочу процитувати людей, котрі мають безпосереднє відношення до створення правово-нормативної бази нашої освіти, та мають власну думку з приводу того яка система оцінювання є для них доцільнішою.
Максим Луцький, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань освіти і науки; перший проректор НАУ: «Та система за якою я навчався в київській політехніці, коли не було модульно-рейтингової системи, вона була на багато якіснішою, ніж сьогодні. Тому ми всі були студентами і вчилися від сесії до сесії, але нас вчили думати, а сьогодні в більшості своїй модульно-рейтингова система - це лотерея. Плюс - мінус, плюс – мінус. Особливо це стосується технічних навчальних закладів, тому треба в цьому десь знаходити золоту середину в цьому питанні, тому що не випадково США вивчаються систему вищої освіти навчання в СРСР зразка 69 року, значить вони там все ж таки щось знайшли корисне для себе».
Леся Оробець, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань освіти і науки: «Теперішня система освіти в Україні мало чим нагадує Болонську систему. Порівнювати те що є зараз, і було 10 років тому порівнювати не дуже коректно».
Станіслав Ніколаенко, Міністр освіти і наук України (2005-2007рр.): «Коли порівнюють радянську систему і цю систему, її порівняти не можна. У радянській системі 35-40% бюджету: матеріально технічне оснащення, лабораторії, станки, верстати – базові підприємства давали безкоштовно, Міністерства передавали. Ми 20 ровів ні одного верстата не отримали, бізнес нічого не дає, держава відмовилась – про що ми говоримо? Корінне питання кредитно-модульного процесу – це не Болонська система, а це поєднання освіти, науки і виробництва в одну триєдину спіраль».
Ми можемо побачити, що люди котрі були присутні при впровадженні цієї самої Болонської системи, вважають, що якість освіти змінилась. Та якось дивно зі сторони спостерігати то ще люди роблять і «сповідують» дуже різні речі. Я за своїм віком не застала старої системи навчання у ВУЗах, але елемент старої системи залишився у школах. Тому можу сказати, що дійсно, нову систему навчання та стару просто не можливо порівняти, вони як за формою так і за змістом дуже різні. Можливо що б модульно-кредитна система прижилась з нашою українською ментальністю потрібен час, ця система дійсно перевіряє рівень знать та попереджую хабарництво, котре раніше було більш гострим питанням ніж зараз. Але як психолог та студент, можу суб’єктивно сказати і мінуси цієї системи: так ця система оцінює знання студентів побально, але не враховую людського фактору. Адже сам процес розрахований на більш самостійне опрацювання навчального матеріалу, але як можливо отримати повноцінні знання коли навчальні плани міняються кожен рік. Нестабільність такого роду не сприяє засвоєнню навчального матеріалу. Це тільки один аспект із багатьох, що має значення при урахування впливу людського фактору та систематичного та структурованого процесу навчання.
Ще одне питання було висвітлено – студентське самоврядування. Зазначалось, що є важливим автономія студентського самоврядування та фінансування за рахунок виділення відсоткової ставки від загального від бюджету університету. Я не можу казати за всі університети чи інститути нашої держави, але в стінах моєї альма-матер студентське самоврядування посідає важливе місце в студентському житті більшості студентів, тому хочу зазначити, що дійсно спостерігала, що справжньої повної автономії студентському самоврядуванню не вистачає. Так тут можна сказати, що самі студенти можуть зайнятися вирішенням цього питання і що для цього потрібен певний час. Але все ж таки враховуючи те що над студентством все одно є адміністрація та викладачі, люди котрі мають більший життєвий досвіт, вони можуть в свою чергу бути на початковому етапі становлення підтримкою, порадником для самоврядування. Питання студентських рад має свою специфіку, адже в кожному ВНЗ своя студентська рада, свої вподобання, структура, мотиви, цілі та інші, тому це питання повинно розглядатися не тільки на загальних засадах, а ще вирішуватись на місцях.
Менш голосне, але теж важливе за вагою було розглянуте питання про перше місце працевлаштування після закінчення ВУЗу. В даний момент більшість студентів, які навчаються за державним замовленням, мають після отримання диплому відпрацювати у державній організації 3 роки. Але це тільки формально, в житті виходить зовсім по іншому, адже зарплатня, яку отримую молодий спеціаліст, мінімальна, а більшість з нас знає про підвищення цін та ріст інфляції не з розповідей, чи зі шпальт газет, кожного дня кожен з нас ходить в магазин за продуктами, оплачує квартплату щомісяця. Тому ми всі знаємо і розуміємо, що реальні ціни та зарплатня, котру отримує більшість із працюючого населення, зовсім різні цифри. І тому більшість молодих випускників не йде працювати за спеціальність, саме із-за грошового питання, тому дуже важливим є питання саме першого робочого місця, не тільки яке дасть досвід роботи та запис у трудовій книжці, а ще й дасть можливість заробляти грошу на які дійсно можливо буде прожити.
Багато можемо розмовляти та писати цій самі зміні чи розбудові чогось якісного нового та потрібного. Адже нам ще з вами вчитись, жити, створювати сім'ю на родючих чорноземах неньки України, тому тільки від нас залежить на скільки буде краще життя далі.

Марія Герасименко