Дата заходу: 16 грудня 2022 року
Місце заходу: Факультет права та міжнародних відносин та Юридична клініка «Астрея» Київського університету імені Бориса Грінченка (м. Київ, вул. Левка Лук’яненка, 13-Б)
Захід відбувся в режимі онлайн-конференції 16 грудня 2022 року. Мета заходу: залучення науковців та практиків у сфері юриспруденції, державних та посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування України, аспірантів, магістрів та студентів-правознавців, молодих юристів, представників громадських організацій до обговорення актуальних питань реалізації, охорони та захисту прав і свобод людини, відновлення порушених прав в умовах воєнного стану в Україні.
Студенти-правники першого (бакалаврського) та другого (магістерського) рівня вищої освіти мали можливість поспілкуватися з відомими науковцями, державними службовцями та посадовими особами, які діють у сфері юриспруденції, зокрема: Миколою КУЛІНИЧЕМ - деканом Факультету права та міжнародних відносин (ФПМВ) Університету Грінченка, Надзвичайний та Повноважний Посол Японії (2007-2013 рр.), Філіппінах (2007-2013 рр.), Австралії (2015-2021 рр.); Ігорем ГРИЦЯКОМ – доктором з державного управління, професором кафедри міжнародного права, європейської та євроатлантичної інтеграції ФПМВ Університету Грінченка, Ганною ВЛАСОВОЮ – доктором юридичних наук, професором кафедри публічного права ФПМВ Університету Грінченка; Світланою БОБРОВНИК – доктором юридичних наук, професором кафедри теорії та історії права та держави Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка; Тарасом ДІДИЧЕМ – доктором юридичних наук, професором кафедри теорії та історії права та держави Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка; Сергієм МОСЬОНДЗОМ – доктором юридичних наук, професором Університету сучасних знань; Галиною ЛЕВКІВСЬКОЮ – проректором з гуманітарної освіти і виховної роботи ВНЗ «Київський університет ринкових відносин»; Зоєю ЗАГИНЕЙ-ЗАБОЛОТЕНКО – начальником відділу єдності правових позицій правового управління (ІІІ) департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду, доктором юридичних наук; Тетяною БОГДАНЕВИЧ - заступником керівника секретаріату Світового конгресу українських юристів, доктором філософії в галузі знань «Право» Національної школи суддів України; Дмитром ОМЕЛЬЧЕНКОМ - керівником структурного підрозділу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів; Оксаною ЛИСЕНКО - начальником управління правового забезпечення Департаменту поліції охорони; Лілією БОРШУЛЯК - начальником управління — адміністратором управління (Центру) надання адміністративних послуг Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації; Валерієм КРАВЧУКОМ – прокурором відділу Офісу Генерального прокурора; Іваном ПАЛАМАРЧУКОМ – головним спеціалістом Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів; Оленою КАЛАШНИК – адвокатом Благодійного фонду «Право на захист» (виконавчого партнера УВКБ ООН), члену комітету з міжнародного права НААУ; Владиславою НАСИРОВОЮ - провідним фахівцем з розгляду звернень юридичного відділу служби освітнього омбудсмена.
Микола КУЛІНИЧ – відкриваючи захід, привітав усіх з початком роботи та побажав усім плідної праці. У своєму виступі наголосив на важливості міжнародної підтримки України у боротьбі проти російської агресії. Так, Японія, одразу після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, запровадила санкції проти РФ та псевдореспублік – Донецької та Луганської. Був створений кризовий штаб для моніторингу ситуації в Україні. Вже на початку березня Японія підготувала та відправили до Польщі, потім до України декілька пакетів допомоги куди увійшли бронежилети, каски, намети, генератори, зимовий одяг, ковдри, військові рукавиці, фотоапарати, черевики, медичне обладнання, халати й рукавички. Характерно, що перші санкції Японія запровадила проти РФ ще у 2014-му, одразу після початку військової агресії та окупації Криму й частини східних областей України. Це був важливий сигнал для всього світу й, зокрема, для Азії: країна з надпотужною економікою, яка входить до складу Великої сімки, відкрито заявила про свою позицію в конфлікті. Протягом 2014-2022 рр. загальна фінансова підтримка Японії становила 6,5 млрд доларів. Новий етап японської підтримки України розпочався без зволікань одразу від початку вторгнення північного сусіда до України. Японія одразу звернулася до Міжнародного кримінального суду в Гаазі з тим щоб визнати дії Путіна і його режиму злочинними. Протягом серпня-вересня 2022 року уряд Японії виділив допомогу на загальну суму близько 200 млн доларів США, здійснив заходів щодо сприяння експорту зерна з України тощо.
Надпотужною є підтримка Австралії у війні України проти РФ. Перші місяці війни, загальна військова та гуманітарна допомога Україні від Австралії становила 156 млн доларів. Крім того, Австралія передала Україні щонайменше 70 тисяч тон енергетичного вугілля, щоб підтримувати вугільні електрогенератори в країні та забезпечувати громадян електроенергією протягом березня-квітня 2022 року. Австралія надає нашій країні всебічну підтримку. Це великі обсяги гуманітарної допомоги, постачання необхідної Україні зброї, а також торговельні заходи для тиску на країни, які підтримують збройну агресію проти нашої держави. Так, Австралія ввела 35 % мито на всі товари з РФ та Білорусі на додаток до вже існуючих мит та заборонила імпорт російських нафти, нафтопродуктів, природного газу, вугілля й інших енергоносіїв.
Ігор ГРИЦЯК – міжнародні форми та способи захисту прав людини під час війни містяться у нормах міжнародного гуманітарного права. Це саме та галузь міжнародного права, що визначає ключові норми й принципи захисту прав людини, містить обмеження щодо застосування насильства під час збройних конфліктів. Основою формування сучасного міжнародного гуманітарного права є взаємодія двох його джерел – гаазького та женевського прав. Гаазьке право, або право війни регламентує права та обов’язки воюючих сторін під час проведення військових операцій та обмежує вибір засобів спричинення шкоди. Основу сучасного Женевського права складають чотири конвенції про захист жертв війни від 12 серпня 1949 р.: Конвенція про поліпшення участі поранених і хворих у діючих арміях; Конвенція про покращення участі поранених і хворих осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі; Конвенція про поводження з військовополоненими; Конвенція про захист цивільного населення під час війни і три Додаткові протоколи до них від 8 червня 1977 р., стосовно захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру і щодо прийняття додаткової відмітної емблеми. СРСР ратифікував Женевські конвенції у 1954 році. На сьогодні Женевських конвенцій дотримуються 190 країн, тобто майже всі держави світу. Ці документи являють собою систему правил, спрямованих на захист прав людини під час збройних конфліктів, а їх дотримання є обов’язковим у разі будь-якого збройного конфлікту міжнародного характеру. Женевські конвенції є додатковою підставою для застосування положень КК України, які передбачають відповідальність за воєнні злочини, зокрема статті 438 «Порушення законів і звичаїв війни». Адже відповідно до вже згаданих Женевських конвенцій 1949 року, які є частиною національного законодавства України, держави зобов’язані розслідувати серйозні порушення міжнародного гуманітарного права та притягувати до відповідальності підозрюваних у їх скоєнні (Женевська 49/50/129/146 спільна угода). Від першого дня початку війни РФ проти України – 2014 року, окупанти порушили всі Конвенції і Протоколи до неї, про це свідчать постійні обстріли цивільної інфраструктури та населення України – зруйновані сотні міст і населених пунктів, загинули тисячі мирного населення, і це тільки 10 відсотків від злочинів, які були скоєні і продовжуються коїтися на нашій території з боку РФ. Станом на кінець 2022 року Офісом Генерального прокурора України зафіксовано 62 041 злочинів агресії та воєнних злочинів. Такі дії є воєнним злочином відповідно до статей 3 і 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни та статей 51 і 52 Протоколу про захист жертв міжнародних збройних конфліктів. Цивільне населення користується загальним захистом від небезпек, що виникають у зв’язку з воєнними операціями, вони не повинні бути об’єктами нападу. Цивільні об’єкти не можуть бути предметом воєнного нападу. З особами, які не беруть участі в активних бойових діях, слід поводитись гуманно та без будь-якої ворожої дискримінації. Конвенція прямо забороняє застосування будь-яких заходів, що можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб. 16 вересня 2022 року Російська Федерація остаточно вийшла з Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це стало наслідком виключення Росії зі складу Ради Європи. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зберігає компетенцію розглядати заяви проти Російської Федерації щодо її дій або бездіяльності, які можуть становити порушення Конвенції, за умови якщо вони сталися до 16 вересня 2022 року.
Ганна ВЛАСОВА – звертаючись до аудиторії повідомила про наступне, що майже кожен українець зіштовхнувся із жахливими наслідками російської військової агресії, яка триває вже майже 9 років. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну, яке розпочалося 24 лютого 2022 року, призвело до великих жертв серед цивільного населення та пошкодження/знищення цивільної інфраструктури цілих областей, міст та районів, населених пунктів. Мирне населення та об’єкти цивільної критичної інфраструктури стали основними мішенями у війні. Тисячі цивільних громадян втратили життя від російських обстрілів та насильства, вчиненого російськими військовослужбовцями. За підтвердженими даними управління Верховного комісара ООН з прав людини, втрати серед цивільних осіб з 24 лютого 2022 року склали 18 817 цивільних, зокрема 7 155 загиблих та 11 662 поранених. Більше 1 300 з числа постраждалих в Україні — це діти, серед них загиблі та поранені різного ступеню тяжкості. Тисячі громадян загинули в боях, захищаючи країну в лавах Збройних Сил України або інших воєнізованих формуваннях. Станом на кінець 2022 року Росією завдано прямої шкоди Україні майже на $300 млрд. Залишається актуальною проблема щодо того, хто і яким чином буде відшкодовувати збитки, завдані українцям в наслідок збройної агресії РФ. На законодавчому рівні й досі не врегульовані підстави для відшкодування шкоди, заподіяної війною, та її процедура. Офісом прокурора Міжнародного кримінального суду ще у 2016 році події в Автономній Республіці Крим кваліфіковано як міжнародний збройний конфлікт, а в Донецькій і Луганській областях – як міжнародний та неміжнародний збройний конфлікт. Україна не імплементувала норми міжнародного гуманітарного права у власне законодавство, у зв'язку з чим люди змушені використовувати законодавство про боротьбу з тероризмом для вирішення питань про відшкодування шкоди, заподіяної війною, зокрема, на сході України, де тривала антитерористична операція. Верховний Суд неодноразово зауважував, що закон, який регулював би порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом, на цей час відсутній.
Світлана БОБРОВНИК – повномасштабне вторгнення РФ в Україну потягнуло за собою зміну державно-правового режиму в державі, а саме запровадження воєнного стану в нашій державі. Останній характеризується як особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Україна офіційно повідомила міжнародні установи про відступ від зобов’язань за Європейською конвенцією прав людини та Міжнародним пактом про громадянські та політичні права щодо військової служби, обмеження прав у сфері релігії та вираження поглядів, права на мирні зібрання, права на ефективні засоби правового захисту, права власності, права на освіту та свободу пересувань. Запровадження воєнного стану призводять до специфічних обмежень прав громадян, але в жодному разі не стосуються скасування базових, природних прав – невід’ємного права на життя, на повагу до гідності людини, на свободу та особисту недоторканність тощо. Під час війни беззахисним стає основне право людини – право на життя. Військова агресія РФ призвела до масових вбивств, тілесних ушкоджень, викрадення людей на захоплених територіях і примусового вивезення їх, катування та нелюдського поводження, масових зґвалтувань та інших нелюдських, жорстоких форм насильства. Система захисту прав людини під час війни включає правові заходи, встановлені нормами національного та міжнародного права. Національне законодавство дозволяє українцям одразу звертатися до ЄСПЛ та міжнародних судів. За інформацією Уповноваженого ВРУ з прав людини на розгляд у ЄСПЛ чекають понад 16 тисяч справ проти Росії, серед них майже 3 700 індивідуальних позовів, які пов'язані з подіями у Криму та військовими діями на сході України, а також масштабні міждержавні позови з України проти Росії. Попри труднощі, пов’язані з виконанням рішень ЄСПЛ, і відсутність механізму примусу до виконання, позитивні судові рішення ЄСПЛ проти Російської Федерації можуть використовуватися як доказ в інших міжнародних і національних судах та органах. Це матиме значний вплив на розгляд справ в суді ООН, міжнародних арбітражах і розслідування міжнародних злочинів.
Зоя ЗАГИНЕЙ-ЗАБОЛОТЕНКО – у своєму виступі звернула увагу на нових викликах для судової системи, а саме застосуванні нової норми про колабораційну діяльність у КК України. У зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, а вже 15 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» від 3 березня 2022 року, який спрямований на врегулювання одного з найважливіших питань, яке наразі гостро постало перед Україною – питання заборони колабораціонізму. Змінами, внесеними до статті 55 Кримінального кодексу України передбачено покарання, яке полягає у позбавленні права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основне або додаткове покарання за вчинення кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна. Кримінальний кодекс України доповнено статтею 111-1, якою визначено поняття колабораціонізму та його форми, відповідальність за його вчинення. Колабораційною діяльністю визнаються наступні дії: публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України або публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України; здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти незалежно від типів та форм власності з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України, а також дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти; передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора; добровільне зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, або добровільне обрання до таких органів, а також участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території або публічні заклики до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території; організація та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, за відсутності ознак державної зради, активна участь у таких заходах; добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях. Особа засуджена за ст.111-1 може понести різні види покарання від позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років до виправних робіт та арештів (на строк до 6 місяців до 3 років). Березні 2022 року Парламент ухвалив також Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення відповідальності осіб, які здійснювали колабораційну діяльність». В наслідок чого були внесені зміни до низки інших законодавчих актів України, які стосуються заборони колабораційної діяльності, зокрема, до Виборчого кодексу України, Законів України: «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про державну таємницю», «Про політичні партії в Україні», «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», «Про благодійну діяльність та благодійні організації», «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про громадські об’єднання», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Колабораційну діяльність необхідно відмежовувати від державної зради. Державна зрада завжди вчиняється громадянином України, а колабораційна діяльність – не завжди; державна зрада може вчинятися на користь будь-якої держави, а колабораційна діяльність – лише на користь держави-агресора; державну зраду становлять випадки, прямо вказані в ст. 111 КК –перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Частині 6 ст. 111-1 КК вказано, що відповідальність за здійснення відповідних політичних заходів та інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором настає за відсутності ознак державної зради. І колабораційна діяльність, і державна зрада, вчиняється проти суверенітету та територіальної цілісності України, і тому в розмежуванні обох злочинів істотне значення матиме, виключно, судова практика.
Загалі, всі виступи були цікавими і актуальними, учасники заходу піднімали та обговорювали питання формалізації права в умовах розвитку мовного законодавства України; організації та діяльності національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів в умовах воєнного стану; кібербезки в умовах воєнного стану; особливостей оскарження у суді бездіяльності міграційної служби України щодо неприйняття в умовах воєнного стану заяв від шукачів захисту в Україні; адміністративно-правової охорони навколишнього природного середовища в умовах воєнного стану; правового захисту жінок-військовополонених в контексті міжнародного гуманітарного права; соціального та правового захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей у період воєнного стану тощо.
Програма круглого столу «Права людини в умовах воєнного стану в Україні»
Безбар’єрність
Україна, 04053, м.Київ,