Відкриття фотовиставки «…, а завтра була війна»

24 лютого 2026 року

Київський столичний університет імені Бориса Грінченка

24 лютого 2026 року в Київському столичному університеті імені Бориса Грінченка біля Стіни пам’яті зібралися викладачі, студенти та гості заходу, щоб вшанувати тих, хто мужньо став на захист України чотири роки тому. Цей день вкотре розділив час на «до» та «після». Сьогодні, коли виповнюється чотири роки від початку повномасштабної агресії росії проти України, грінченківська родина зібралася разом, аби засвідчити: ми не просто вистояли — ми стали міцнішими. Розпочався захід зі згадки про тих, хто поклав свої життя на захист України. Усі присутні вшанували загиблих та померлих хвилиною мовчання. Війна не оминула наш Університет: серед тих, хто поповнив лави Небесного війська, є чимало грінченківців.

«За все буде відплата: і за сльозу пекучу, за ніч, вогнями повну...» — ці слова ведучого стали камертоном зустрічі. Наш обов’язок — тримати живу пам’ять про кожного, хто віддав життя за українську незалежність.

Проректор з наукової роботи та міжнародної діяльності, Голова Вченої ради Університету Наталія Віннікова у своєму вітальному слові наголосила, що єдність та служіння допомагають нам вистояти у цій несправедливій війні. А Київ, як серце країни, ми маємо берегти від ворогів, що й відбувалося з перших днів повномасштабного вторгнення, коли в стінах Університету було облаштовано пункт незламності для усіх, хто потребував допомоги. Під час війни освіта є нашим щоденним кроком до перемоги. Адже саме знання та дух нескореності допомагають країні вистояти у найскладніші часи.

Центральною подією стало відкриття фотовиставки «…а завтра була війна». Її автор — Роман Ратушний, старший викладач кафедри журналістики та нових медіа, керівник творчого об'єднання «GrinBO», член Національної спілки фотохудожників України, Національної спілки журналістів України та Міжнародної федерації фотомистецтва (FIAP). Ця експозиція мала побачити світ ще у червні 2022-го, але була поставлена на «паузу» війною. Сьогодні ці світлини — це маніфест української соборності. Роман Ярославович через свої роботи нагадав присутнім: поки велика політика обговорює кордони, ми маємо пам’ятати про людей, які на цій землі живуть, виховують дітей і творять націю.

До обговорення важливості культурного опору долучилися почесні гості. Павло Прудніков, ветеран російсько-української війни, заступник голови Атомпрофспілки України, який поділився баченням єдності фронту й тилу та закликав молодь будувати плани на мирне майбутнє. Леся Генералюк, доктор філологічних наук та мистецтвознавець (Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАН України), проаналізувала мистецьку цінність робіт як важливого інструменту збереження національної ідентичності. Підбиваючи підсумки, заступник декана Факультету журналістики Тетяна Поліщук звернулася до присутніх із щемливим закликом. Вона підкреслила, що концепт «не на часі» програє перед необхідністю говорити про людяність. Світлини Романа Ратушного — це не просто кадри, це невидимі нитки, що пов’язують нас у єдину родину.

Виставка відкрита для відвідування у Галереї імені Віктора Огнев’юка. Запрошуємо до перегляду.