22 квітня 2026 року
22 квітня 2026 року в галереї імені Віктора Огнев’юка Київського столичного університету імені Бориса Грінченка відбулася Жива бібліотека «Свідчення Чорнобиля», приурочена до 40-х роковин Чорнобильської катастрофи – найбільшої техногенної аварії в історії людства за своїми медичними, соціальними та гуманітарними наслідками.
Захід розпочався із фактологічного осмислення трагедії: учасники пригадали масштаби катастрофи, що охопила мільйони людей, сотні тисяч ліквідаторів та тисячі забруднених територій. Прозвучали дані про евакуацію понад 90 тисяч осіб, участь понад 600 тисяч ліквідаторів та довготривалі наслідки радіаційного ураження, які відчуваються й сьогодні . Така передмова задала важливий контекст – від статистики до усвідомлення людського виміру трагедії.
Ключовим елементом події став формат «живої бібліотеки», у якому «книгою» виступає людина, а «читання» відбувається через безпосереднє спілкування. Учасники працювали в малих групах по 5–10 осіб, змінюючи співрозмовників кожні 10 хвилин, що дало змогу охопити різні досвіди та створити глибокий діалог поколінь.
«Живими книгами» цього дня стали:
- Гриценко Микола Семенович – старший викладач кафедри журналістики та нових медіа Факультету журналістики, учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ІІ категорії;
- Порошина Валентина Дмитрівна – старший викладач кафедри германської філології Факультету романо-германської філології, учасниця ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ІІ категорії;
- Третяк Сергій Іванович – водій автотранспортних засобів, учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії;
- Цимбал Ганна Петрівна – в.о. декана Факультету права і міжнародних відносин, постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії.
Кожен із них представив унікальний досвід проживання трагедії: від участі в ліквідації наслідків аварії до особистих втрат і вимушеного переосмислення життя. У відкритому діалозі зі студентами звучали теми замовчування інформації, страху перед невідомим, евакуації, вдячності ліквідаторам і ціни людської відповідальності.
У своєму виступі проректор з науково-педагогічної та соціально-гуманітарної роботи Тетяна Лях акцентувала на особистісному вимірі пам’яті, поділилася власними спогадами про перші дні після аварії та подякувала учасникам за готовність ділитися складним досвідом. Було підкреслено, що саме такі зустрічі формують не декларативну, а прожиту історичну пам’ять, яка передається від покоління до покоління.
Завершення заходу стало символічним підсумком: «жива бібліотека» засвідчила, що Чорнобиль – це не лише історична подія, а й тривалий урок відповідальності, який триває вже 40 років і залишається важливою частиною національної пам’яті.
Подія продемонструвала високу залученість студентства та підтвердила ефективність інтерактивних форматів роботи, у яких спогад постає як ключовий чинник формування колективної ідентичності та громадянської свідомості.
Більше фотоматеріалів за покликанням
Безбар’єрність
Україна, 04053, м.Київ,