Дата проведення заходу: 05 березня 2020 року
Місце проведення заходу: м. Київ, вул. Мельникова 81 Б
Правники першого курсу та студенти-консультанти ЮК «Астрея» Факультету права та міжнародних відносин Київського університету імені Бориса Грінченка відвідали Музей Національної академії прокуратури України та безпосередньо ознайомилися із професією прокурора: дізналися про історичні аспекти становлення та розвитку прокуратури в світі та Україні, місце і значення прокуратури в державі та серед решта правоохоронних органів України, особливості реформування прокуратури на різних етапах її функціонування, внесок окремих керівників української прокуратури у розбудову цього інституту.
Інститут прокуратури сягає своїм корінням давніх часів, ще за довго до його появи у Римській та Візантійській імперіях, за дві тисячі років до його появи у Середньовічній Франції, функції сучасної прокуратури виконували: у стародавніх греків – це були архонти, стратеги, ареопаг – вищий судовий і урядовий контролюючий орган Стародавніх Афін, що контролював дії службових осіб і всіх державних органів, здійснював нагляд за додержанням законів, культів і звичаїв; у скіфів – номофілаки та продикти, вважалися стражами законів, які стежили за прийняттям та дотриманням законів, поведінкою людей та посадових осіб і вимагали від них виконання законів; стародавніх китайців – відомство обрядів та цензури – стояли на варті існуючих порядків у центрі та місцях, спеціальний чиновницький апарат – складався з трьох помічників імператора, які контролювали всі напрями діяльності чиновників та сфери суспільно-політичного життя імперії Цінь.
Стародавньому Римі прокураторами (лат. curare – «піклуватися», лат. procurator – керуючий, розпорядник, той, хто турбується про щось) були управителями майна, маєтка і вели справи від імені власника. Посаду прокуратора як державного чиновника було запроваджено з ухваленням імператором Августом нової конституції. Прокуратори римських провінцій та областей особисто перед імператором звітували про стан фінансових, фіскальних та податкових справ на місцях. Становище прокураторів значно зміцнилось за часів Клавдія (10 р. до н. е.), коли до їх сфери діяльності почала відходити і судова компетенція (спочатку пов’язана з веденням фінансових справ імператора). Часи Візантії роль прокураторів спрямовується на судовий процес, за Законами імператорів Зенона (478 р.), а пізніше і за Дигестами Юстиніана (539 р.) прокурори займаються веденням судових справ (кримінальних і цивільних) в інтересах державних чиновників вищого рівня, привілейованих осіб, а також самого імператора.
Відповідний досвід створення державних інституцій та формування права перейняли країни, які сьогодні складають романо-германську правову сім’ю. Першою, серед них, європейською країною, де був заснований інститут прокуратури, у її сучасному розумінні, стала середньовічна Франція. Засновником французької прокуратури прийнято вважати короля Філіпа IV Красивого, згідно з ордонансом якого від 25 березня 1302 року було засновано цей орган та визначено організацію представництва корони в судах королівськими прокурорами. Це дало можливість створити у Франції у XII-XIII ст.ст. при судах різних рівнів численний клас стряпчих-прокураторів, з-поміж яких король обирав собі повірених. Королівський ордонанс 1302 року вважається документом, згідно з яким було засновано французьку державну прокуратуру в сучасному сенсі цього слова. Цим документом було затверджено присягу прокурорів і адвокатів короля, які свідчили про те, що вони були покликані захищати в суді не лише інтереси монарха, а й державні інтереси в цілому.
Розвитку інституту прокуратури в Україні виділяють 6 етапів: період перебування українських земель у складі Речі Посполитої (1569-1795 рр.); період входження України до складу Російської та Австро-Угорської імперій (1722-1917 рр.); період державних формувань: УНР, Гетьманату Павла Скоропадського та УНР Директорії, ЗУНР (1917-1922 рр.); радянський (1922-1991 рр.); пострадянський період, незалежності Української держави (1991-2013 рр.); сучасний період – європейських стандартів (2014-2020 рр.).
Протягом 1578-1579 рр. на Сеймі Речі Посполитої було створено особливі для України трибунали – Луцький та Батуринський, що виконували повноваження вищого суду в Україні. Депутати трибуналу щороку обирали інстигатора (прокурора). Назва instigator походить від instigare, що означає «спонукати, підбурювати». Латинський вираз pars instigans слугував у правових джерелах для позначення позивача у процесі. Надалі інстигатором почали називати особу, яка представляла публічний інтерес – інтереси корони / короля. Відповідний інститут був ліквідований Катериною II в кінці XVII століття через поширення на них російського судоустрою.
Під час перебування України у складі Російської імперії прокуратура набула вигляду не тільки представницького органу, а й наглядового і контролюючого органу. Повноваженнями прокуратури було передбачено нагляд за законністю та правопорядком, боротьба з корупцією, контроль та нагляд за місцями утримання ув’язнених під вартою. Виникає інститут нагляду, який, хоча й отримав французьку назву, але був результатом творчості Петра I і містив елементи французької прокуратури, шведських омбудсманів та німецьких фіскалів.
Модель прокуратури, закладеної Петром І, накладе відбиток на функціональне і інституційне призначення прокуратури Радянського Союзу і Української РСР, і навіть здобувши незалежність і створивши власні органи влади й управління, взявши курс на європейську модель правового простору, Україна почне змінювати імперські традиції прокуратури лише у 2014 році. Мова йде про невластиві функції європейській прокураторії. Наприклад, французькі прокурори діяли при судових органах, а російські, при адміністративних; функції французьких прокурорів обмежувалися виключно представницькими, російських – ще й наглядовими та контролюючими; судові реформи кінця ХІХ наділили прокурора майже безмежними функціями у процесі – прокурори мали переглядати і вивчати усі рішення цивільних судів; прокурор був повіреним у казенних справах, вів справи міських громад, церков, монастирів, деяких інших юридичних осіб, а також фізичних осіб, які не мали можливості самостійно захистити свої права.
Посади державних прокурорів України в складі Австрійської, а пізніше – Австро-Угорської імперій, було запроваджено в 1840 році, а в 1855 році створено єдину систему державних прокуратур у складі вищих державних прокуратур та підпорядкованих їм державних прокуратур. З метою захисту майнових та пов’язаних з ними інтересів Австро-Угорської імперії на території Австрії у XIX ст. розпочався процес організації фінансових прокуратур. Так, у 1852 році у період судової реформи у м. Львові було утворено Галицьку фінансову прокуратуру, діяльність якої поширювалась на територію всього коронного краю Галичини та Лодомерії. До 1867 року повноваження Галицької фінансової прокуратури поширювалися також і на територію Буковини, де лише у 1867 році було засновано Чернівецьку фінансову прокуратуру. Значна увага Галицької фінансової прокуратури спрямовувалася на участь у справах щодо встановлення або підтвердження права власності держави на ті чи інші види майна.
Прокуратура часів УНР, Гетьманату, УНР Директорії та ЗУНР – це був майже повний аналог державного органу, що функціонував на території України після судово-правової реформи в Російській імперії 1864 року та в Австро-Угорській імперії. Жодною з державних формацій не було приділено значної уваги інституту прокуратури, більше того, тимчасовість і різновекторність поглядів режимів залишили цей інститут поза увагою державних інтересів.
Новий етап для існування інституту прокуратури розпочався 1922 року, коли Україна увійшла до складу Радянського Союзу. Цікавим є той факт, що за традицією прокуратура була вміщена у передостанні розділи Конституцій Української РСР 1929, 1937, 1978 рр. Власне ця традиція збереглася і в Конституції України 1996 року. Радянську прокуратуру було засновано постановою Всеукраїнського ЦВК 28 червня 1922 року у складі Народного комісаріату юстиції як окремий відділ, що підпорядковувався безпосередньо Народному комісару юстиції. Відколи у 1933 році була створені Прокуратура СРСР та республік, на прокуратуру було покладено завдання – вищого нагляду за точним виконанням законів усіма народними комісарами і підвідомчими їм установами, окремими службовими особами, а також громадянами Радянського Союзу. Конституція Української РСР 1978 року уточнила, що прокуратура має здійснювати найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів усіма міністерствами, державними комітетами й відомствами, підприємствами, установами та організаціями, виконавчими і розпорядчими органами місцевих рад народних депутатів, колгоспами, кооперативними та іншими громадськими організаціями, службовими особами, а також громадянами на території Української РСР.
Цікавим є той факт, що протягом 1953-1981 рр., другим Генеральним прокурором Союзу РСР був Роман Руденко, який до призначення на посаду працював прокурором Української РСР. У 1945-1946 рр. Роман Руденко виступив Головним обвинувачем від Радянського Союзу на Нюрнберзькому процесі у справах головних фашистських військових злочинців. Очолював Генеральну прокуратуру 27 років і багато зробив для розвитку органів прокуратури. За його активної участі було розроблено і прийнято 30 листопада 1979 р. Закон СРСР «Про прокуратуру», який, власне, став прототипом українського закону 1991 року.
Протягом 1991-1996 рр. для прокуратури України настав новий етап у її розвитку та становленні. З проголошенням і закріпленням засад незалежності суддів і підпорядкуванням їх лише закону законодавець позбавив прокурора права здійснювати нагляд за судовою діяльністю, а також звузив діяльність прокурора в цивільному процесі до меж, сумісних із принципами правової держави і правом сторін на судовий захист. Із прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України правовий статус прокуратури було визначено на рівні Основного Закону України.
Проте, не дивлячись на прийняття нового закону про прокуратуру (1991 р.), взяття Україною (1995 р.), перед вступом до Ради Європи, зобов’язання про перетворення прокуратури на інституцію, яка відповідатиме європейським стандартам, пройде цілих 23 роки поки прокуратура України буде позбавлена радянського спадку: загального нагляду, і в першу чергу за судовими та правоохоронними органами, каральних функцій тощо. Крім того, число прокурорів на душу населення в Україні було найбільшим серед європейських країн, система обвинувачення працювала централізовано, в авторитарному стилі, притаманному військовим органам управління, і потерпала від поширеної корупції. Все це вимагало глибоких функціональних та інституційних реформ прокуратури.
Нарешті 14 жовтня 2014 року був ухвалений новий Закон України «Про прокуратуру», підготовлений з урахуванням більшості європейських рекомендацій. Експерти визнали, що він заклав «міцну основу у відповідності до європейських стандартів і потреб сучасної системи кримінальної юстиції». Закон передбачив, зокрема: позбавлення прокуратури загально-наглядових повноважень; ліквідацію слідчих підрозділів у прокуратурі; суттєве обмеження сфери діяльності прокуратури; утворення нових органів прокурорського самоврядування – Ради прокурорів і Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, що дозволило реалізувати принцип незалежності прокурора через впровадження прозорості в процесі добору та притягнення до дисциплінарної відповідальності чи звільнення прокурорів. У 2016 році змінами до Конституції України прокуратура визнана частиною системи правосуддя і остаточно на рівні закону позбулася свого радянського шлейфу. Замість наглядових, прокуратура отримала закріплені в Конституції функції процесуального керівництва за досудовим розслідуванням і підтримання публічного обвинувачення в суді. За прокуратурою залишилося представництво інтересів держави в суді у виняткових випадках, а представництво приватних осіб перейшло до системи безоплатної правової допомоги.
Наразі реформа триває, відбувається скорочення та переатестація кадрового складу усієї системи прокуратури. Як повідомив Офіс генерального прокурора, переатестація має завершитися до кінця 2020 року, в результаті переатестації штат прокуратури буде скорочений щонайменше на 25-30 %. «В Україні – найбільша серед країн Ради Європи кількість прокурорів на 100 тисяч населення. Більше – тільки в Росії. В Україні – 24, в Росії – 25. Тоді як за кордоном – від 6 до 15. Доступ до професії буде відкритий, в межах конкурсної процедури, тим, хто не має прокурорського стажу – мова йдеться про юристів, адвокатів та суддів у відставці.
Безбар’єрність
Україна, 04053, м.Київ,