Дата заходу: 12 жовтня 2021 року
Місце заходу: Київ, вул. Маршала Тимошенка, 13 б, ауд. 615
Захід організований та проведений колективом ЮК «Астрея» на базі центрів юридичної деонтології та практичної юриспруденції, які очолюють доценти кафедри публічного та приватного права Факультету права та міжнародних відносин Університету Грінченка – Андрій Чернега та Наталія Сергієнко для студентів-консультантів ЮК Астрея, студентів-правників/міжнародників спеціальності «Право» та «Міжнародне право». Співорганізаторами та спікерами заходу виступили: Марія Осядла – головний консультант Відділу зв’язків з органами правосуддя Апарату Верховної Ради України, Валерій Кравчук – прокурор Офісу Генерального прокурора, Іван Паламарчук – головний спеціаліст відділу проходження служби в системі Державної кримінально-виконавчої служби України Управління персоналу Міністерства юстиції України, Тарас Дідич – професор кафедри теорії та історії права та держави Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор юридичних наук.
Захід розпочався з вітального слова Андрія Чернеги, у якому він привітав усіх присутніх з професійним святом – Днем юриста, побажав успіхів і натхнення у царині юриспруденції та звернув увагу студентів та гостей на тому, що останні п’ять років насичені реформами у всіх сферах державно-правового життя країни. Практично не має жодної галузі у державі, якої б не торкнулася реформа. Так згадаймо правоохоронну та судову реформи, які відбулися протягом 2014-2017 років і потягнули за собою суттєві зміни в державних та недержавних інституціях – юстиції, суду, прокуратури та адвокатури. Зокрема завдання держави у сфері протидії корупції потягнуло створення цілої низки антикорупційних спеціалізованих органів – Національної агенції з питань запобігання корупції, Національного антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури тощо. Була створена Вища Рада правосуддя – орган який відповідає за формування якісно нового суддівського корпусу країни, змінена процедура добору та призначення на посади суддів, кваліфікаційні вимоги та способи і методики перевірки на доброчесність і високі моральні якості кандидатів на посади Феміди. Крім того, на конституційному рівні судді позбавлені недоторканності а трирівневу систему судоустрою очолив – Верховний Суд, у складі якого діють Вищі спеціалізовані суди – Антикорупційний і, досі несформований, з питань інтелектуальної власності. 2018-2021 роки виявилися для державно-правової сфери не менш динамічними ніж попередні, прийняті нові Виборчий кодекс, Закон про імпічмент, Про вищий антикорупційний суд, Про особливості надання публічних (електронних) послуг; запроваджений єдиний рахунок для сплати податків, зборів, ЄСВ; внесені чисельні зміни у Земельний кодекс України та Кодекс законів про працю – запроваджений ринок землі та врегульована процедура переходу прав на землю у разі придбання нерухомості; запроваджені продаж і оренда землі через онлайн-аукціони; передбачене правове регулювання дистанційної, надомної роботи із застосуванням гнучкого режиму робочого часу тощо. Переважна більшість реформ мають незавершений характер, наприклад суди та правоохоронні органи досі залишаються не укомплектованими – не менш як на 30 %, інститут імпічменту, не дивлячись на його законодавче лобіювання, досі не позбавлений складної і громіздкої процедури усунення президента з поста, реформа землі незавершена, діяльність антикорупційних органів, що розпочали свою роботу 2014 році, виявилася не досить ефективною.
Наталія Сергієнко, повідомила про основні форми діяльності адвокатури. Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон) чітко передбачено, що «Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності)». Закон у зазначеній статті визначив вичерпний перелік організаційних форм діяльності адвокатів, а саме – індивідуально, адвокатське бюро та адвокатське об’єднання. Статтею 13 Закону передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Статус самозайнятої особи визначається в свою чергу Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI. Податковий кодекс України у ст. 14.1.226. визначає самозайняту особу як платника податку, який є фізичною особою – підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, має право відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Порядок реєстрації в органах податкової служби визначений Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV.
Відповідно до ст. 14 Закону адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив. Ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» встановлено, що для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення або в разі подання електронних документів подати опис, що містить відомості про надіслані електронні документи, в електронній формі) такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи; примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи; два примірники установчих документів; документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи; Після проведення державної реєстрації державним реєстратором видається на руки (або надсилається поштою, якщо відповідний пункт відмітити в реєстраційній картці) один примірник статуту, а також виписка з державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Адвокатське бюро має самостійний баланс, може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням. Адвокатське бюро чи об'єднання як юридична особа можуть обрати або перейти на спрощену систему оподаткування зі сплатою єдиного податку, за умови відповідності вимогам, встановленим гл. 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розділу XIV Податкового кодексу України. Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське бюро. Адвокатське бюро може залучати до виконання укладених бюро договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Адвокатське бюро зобов'язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.
Адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту. Державна реєстрація адвокатського об'єднання здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Адвокатське об'єднання має самостійний баланс, може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням. Про створення, реорганізацію або ліквідацію адвокатського об'єднання, зміну складу його учасників адвокатське об'єднання протягом трьох днів з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців письмово повідомляє відповідну раду адвокатів регіону. Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське об'єднання. Від імені адвокатського об'єднання договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського об'єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об'єднання. Адвокатське об'єднання може залучати до виконання укладених об'єднанням договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Адвокатське об'єднання зобов'язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.
Тарас Дідич, звернув увагу усіх присутніх на тому, що велика кількість джерел права, що мають місце застосування в національній правовій системі, чисельні зміни до Основного закону (протягом 2014-2019 рр.), законів і підзаконних актів та прийняття нових – призвело до суперечливої практики правозастосування і, як наслідок, до численних порушень прав та свобод громадян. Це пояснюється відсутністю єдиного законодавчого підходу до питання визначення видів нормативно-правових актів, їх юридичної сили та ієрархії, питання набрання чинності, дії, припинення дії нормативно-правових актів, питання подолання колізій та усунення прогалин під час застосування нормативно-правових актів. Ідея створення закону про закони не нова, її вперше було запущено, ще наприкінці 90-х років, внаслідок чого у Верховній Раді України, 2008-2009 роках з’явилося два законопроекти, якими було здійснено першу спробу комплексно урегулювати правові відносини, пов'язані із загальними засадами розроблення нормативно-правових актів, їх прийняттям, набранням ними чинності, державною реєстрацією, визначити види, ієрархію та юридичну силу нормативно-правових актів, усунути прогалини, пов’язані з нормотворчою діяльністю. Перший і другий законопроекти були відхилені, шляхом застосування Президентом України права Вето, з огляду на чисельні його не доопрацювання та не узгодженості з Конституцією України. Зокрема, законопроект 2009 року не врахував визначені Конституцією України модель організації влади в державі, засади діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних органів; засади ієрархії нормативно-правових актів містять численні внутрішні суперечності, не узгоджується з іншими законами України. Наприклад, Основним Законом держави визначено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5); державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6); Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8). Крім того, Основним Законом держави визначено, що укази і розпорядження видаються Президентом України на основі та на виконання Конституції і законів України, вони є обов'язковими до виконання на території України (частина третя статті 106); Кабінет Міністрів України у своїй діяльності (в тому числі при виданні постанов і розпоряджень) має керуватися Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України є обов'язковими до виконання (частина третя статті 113, частина перша статті 117). Конституція України також встановила, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7); місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140). У зв'язку з цим підходи запропоновані у Законопроекті викликали зауваження до визначення суб'єктів нормотворення, видів, форм та ієрархії нормативно-правових актів. Зокрема, Законопроект відносить Конституцію України як Основний Закон держави до законів нарівні з кодексами та законами України, визначає її місце в системі нормативно-правових актів, їх ієрархії (статті 6, 7). Між тим, Конституція України як Основний Закон держави за своєю юридичною природою є актом установчої влади, що належить народу, закони ж – актами встановленої Конституцією України законодавчої влади і, більше того, актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України; це зумовлює їх субординацію відносно Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 1997 року N 7-зп). І таких зауважень набігає десятки, сотні.
Сьогодні, станом на 25 червня 2021 року у Верховній Раді знаходиться Законопроект «Про правотворчу діяльність»за № 5707, яким в черговий раз здійснено виправити невдалі спроби прийняття закону про нормативно-правові акти, спроби врегулювати питання планування правотворчої діяльності, забезпечити належні механізми контролю за вказаною діяльністю, що наражалися на нездатність законодавця сформувати політично узгоджену позицію, що призвело до фундаментальних прогалин у сфері законодавчого регулювання правотворчості. Однією із найбільш значущих проблем правотворчості у публічному управлінні є відірваність, а у деяких випадках ігнорування, суб’єкта, що приймає нормативно-правовий акт, від результатів власної правотворчої діяльності. Апробовані прогресивні практики щодо оцінки пливу проекту нормативно-правого акту на суспільні відносини, є усталеною практикою для країн членів Європейського Союзу. Так, зокрема, у Чехії, Німеччині, Греції, Угорщині, Латвії, Польщі, Швеції, Іспанії оцінки впливу надаються для усіх типів проектів нормативно-правових актів. При цьому, формальний підхід до оцінки впливу проекту нормативно-правового акту суб’єктами правотворчої діяльності в нашій країні, небажання відшукати найбільш ефективний та дієвий варіант вирішення проблеми на основі об’єктивних емпіричних даних та наукових досліджень призводить до низької якості законодавчого регулювання. Відхід від радянського принципу монополії на правотворчу діяльність, розширення кола суб’єктів, що за Конституцією та законами України уповноважені приймати нормативно-правові акти та потреба громадського контролю за вказаним процесом зумовлює необхідність концептуального переосмислення ролі громадянського суспільства, наукової та експертної спільноти в процесі формування публічної політики.
Марія Осядла, повідомила наступне, що в рамках Судової реформи, в першу чергу, з метою подолання корупції у сфері правосуддя – наріжним каменем постало питання формування абсолютного нового якісного кадрового суддівського корпусу та підвищення рівня довіри населення до представників цієї професії. З цією метою судді були позбавлені повного імунітету, який ставав на перешкоді притягненню їх до відповідальності за порушення законодавства та принципів справедливого правосуддя. Кожен суддя має пройти процедуру кваліфікаційного оцінювання – це стосується як нових кандидатів на посади в судах, так і тих суддів, що вже працювали в судовій системі до початку реформи. Для цього було створено спеціальний орган – Вищу кваліфікаційну комісію суддів, головний орган, який займається добором й оцінюванням суддів і рекомендує їх до призначення на посаду, до якого увійшли судді, адвокати та науковці. Для залучення громадськості до процесу оцінки суддів було утворено також Громадську раду доброчесності, головною метою якої є сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів у встановленні відповідності кандидатів на посаду суддів критеріям професійної етики та доброчесності.
Масштабне оцінювання викликало неоднозначну реакцію з боку суддів. Близько двох тис. з них звільнилися з судової системи ще до початку процедури оцінювання. Протягом 2020 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення щодо звільнення 252 суддів (звільнилося на 70 % суддів більше, ніж у 2019 році). Впродовж 2021 року Вища рада правосуддя звільнила ще 167 суддів, у тому числі сімох – за особливими обставинами. Загалом із початку 2021 року за загальними обставинами звільнено 160 суддів: 157 – у зв’язку з поданням заяв про відставку, 3 – у зв’язку з поданням заяв про звільнення за власним бажанням. За особливими обставинами звільнено 7 суддів». Станом на 8 вересня 2021 року фактична кількість суддів у судах України становить 5 273 при визначеній кількості 7 304. Повноваження щодо здійснення правосуддя мають 4 899 суддів. Вакантними залишаються 2 031 суддівська посада. Таким чином, на сьогодні виникла проблема нестачі кадрів, яку має вирішувати в першу чергу – Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС). Проте діяльність ВКК була припинена ще у жовтні 2019 року у зв’язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування». Як наслідок, більше ніж півтора року зупинені кадрові процедури, що вкрай негативно впливає на роботу судової системи. Судова гілка влади відчуває суттєвий дефіцит кадрів. Натомість в літку 2021 року Парламент 293 голосами «за» ухвалив важливий документ, який запроваджує нову процедуру формування ВККС. На першому етапі – членів ВККС відбиратиме Конкурсна комісія з питань доброчесності, яка буде складатися з шести членів: трьох чинних (або у відставці) суддів та трьох незалежних міжнародних експертів. Останні, зокрема, завдяки правці 453 (на її важливості раніше акцентували українські громадські організації, посольство Сполучених Штатів, делегація Європейського Союзу та Венеціанська комісія) матимуть вирішальний голос при відборі кандидата до ВККС. Простіше кажучи, без згоди «міжнародників» жоден кандидат не зможе пройти. На другому… Після того, як конкурсна комісія затвердить перелік гідних кандидатів, остаточний склад ВККС з 16 членів призначить Вища рада правосуддя з числа запропонованих.
Іван Паламарчук, доповів про стан справ в пенітенціарній системі. Станом на жовтень 2021 року в установах виконання покарань утримується 48.752 особи, з них в СІЗО та установах виконання покарань 17.685 осіб (із них жінок 1134); у виправних колоніях 29.522 осіб (із них жінок 1272); у виховних колоніях 62 особи (із них жіночої статі 4); у виправних центрах 1483 осіб (із них жінок 96). На обліку в органах пробації перебуває майже 78 тис. осіб, які засуджені до покарання не пов’язаного з позбавленням волі.
Які ж проблеми і виклики стоять перед пенітенціарною системою України ? По-перше, недостатньо ефективні інструменти мотивації засуджених до праці та освіти, корекційно-реабілітаційних та інших програм, а також відсутність кваліфікованих фахівців для ефективного впровадження таких програм; по-друге, відсутність механізму реінтеграції засуджених в суспільство після звільнення, який допомагав би зменшувати ризик вчинення нових злочинів завдяки побутовому влаштуванню (суспільно-корисні зв’язки, житло, робота, лікування залежності тощо); по-третє, умови тримання, медичне та матеріально-технічне забезпечення засуджених та ув’язнених не відповідають сучасним вимогам та Європейським пенітенціарним правилам, що не сприяє виправленню засуджених. Реформою займаються – Міністерство юстиції України, Norwegian Rule of Law Mission to Ukraine, Проект «Заради життя», PRAVO JUSTICE, «Супровід урядових реформ в Україні SURGe», «Дія-ЄС: заходи ЄС з питань протидії наркотикам та організованій злочинності, інтенсивне співробітництво та нарощування потенціалу для боротьби з організованою злочинністю у сфері наркоторгівлі вздовж «героїнового маршруту».
З метою створення гуманістичної системи виконання кримінальних покарань, що гарантуватиме безпеку суспільства та забезпечуватиме соціальне зцілення людини, держава має на меті здійснити наступні завдання: індивідуалізація системи покарань та розширення переліку видів покарань, альтернативних позбавленню волі (передбачається зменшення кількості засуджених до позбавлення волі, скасування такого виду покарання як обмеження волі, що буде сприяти забезпеченню економії бюджетних коштів на утримання в місцях позбавлення волі та більш ефективному виправленню осіб без ізоляції від суспільства завдяки застосуванню альтернативних видів покарань); впровадження дієвого інструментарію для зміни поведінки, виправлення та ресоціалізації осіб, які увійшли в конфлікт із законом (праця, корекційні та освітні програми), а також підтримка і допомога засудженим, які готуються до звільнення;вдосконалення порядку спрощеного досудового розслідування і судового розгляду кримінальних проступків та системи відправлення правосуддя судом присяжних у справах про особливо тяжкі злочини; створення належних умов тримання в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах (для реалізації даної цілі заплановано консервація/ліквідація установ виконання покарань, що дозволить оптимізувати видатки на тюремну систему і впровадити кращі умови тримання; побудова нових сучасних слідчих ізоляторів, облаштування безкоштовних камер з поліпшеними умовами за рахунок отриманих коштів від пілоту «Платні камери в СІЗО»). Так, наприклад, станом на 01 жовтеня 2021року в ході реалізації експериментального проекту (щодо платної послуги з надання поліпшених побутових умов та харчування особам, узятим під варту, в слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України) облаштовано 43 камер з надання поліпшених побутових умов та харчування особам, узятим під варту, на 107 ліжко – місць. Послугою з початку реалізації експериментального проєкту скористалися 1099 разів, загальна сума отриманих доходів склала 6105,6 тис. гривень. За період реалізації експериментального проекту станом на 01.10.2021 відремонтовано 108 безкоштовних камер на 716 ліжко-місць (на загальну суму 2092,25 тис. гривень). Решта коштів знаходяться на розрахункових рахунках та будуть використовуватись по мірі необхідності проведення ремонтник робіт та облаштування камер.
Валерій Кравчук, розповів про особливості діяльності та реформування інституту прокуратури на сьогоднішньому етапі її становлення та розвитку. Основними напрямами діяльності прокуратури, відповідно до останніх змін, внесених протягом 2014-2016 рр. є 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. На сьогоднішній день у провадженняз прокурорів України знаходиться понад 2 млн. кримінальних справ. З них 119 тис. кримінальних проваджень скеровано до суду (майже 500 в день); 113,2 розглянуто судами (майже 450 щоденно). Наразі в системі прокуратури запроваджується електронне кримінальне провадження (eCase), яка дасть змогу: підвищити ефективність обміну інформацією між слідчим, прокурором та судом; суттєве зменшення затрат часу та ресурсів в кримінальному процесі; досягнути ефективності координації учасників кримінального процесу; усунення можливості фальсифікації матеріалів та зменшення корупційних ризиків; бачити у реальному часі актуальну та наявну інформацію про стан кримінального провадження та стан злочинності вцілому. Нещодавно в Реєстрі був створений новий модуль - «Робочий кабінет процесуального керівника». Він допомагає прокуророві здійснювати контроль за дотриманням строків розслідування, а також за додержанням законів при прийнятті рішень про зупинення, закриття провадження, зміну підслідності. Навантаження на процкера, приміром у столичній прокуратурі, до 1000 кримінальних проваджень. Цей інструмент дозволяє тримати ключові процеси в них, як на долоні.
Пріоритетними напрямами діяльності прокурорів у сфері кримінальної політики є: порушення прав людини співробітниками правоохоронних органів; корупційні злочини з фокусом на найтяжчі в цій категорії; злочини вчинені організованими групами та злочинними організаціями; воєнні злочини та злочини проти основ національної безпеки, злочини вчинені у сфері оборонно-промислового комплексу; злочини в сфері екології; злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; злочинів, вчинених у кредитно-фінансовій сфері; транснаціональні злочини.
Повідомив, що в рамках вересневої міжнародної конференції від 28 вересня 2021 року Рада Європи у співпраці з Офісом Генерального прокурора (ОГП) організувала конференцію високого рівня з питань реформування прокуратури в Україні - «Реформа прокуратури України 2019-2021 років: здобутки та подальші кроки». Власне її метою було підведення підсумків досягнень та викликів реформи, яка тривала з осені 2019 року, та обговорення подальших кроків, необхідних для створення незалежної, прозорої та ефективної прокуратури в Україні, що відповідатиме стандартам та найкращим практикам Ради Європи. Захід зібрав усіх ключових національних та міжнародних учасників, включаючи Генерального прокурора, інших високопосадовців ОГП, прокурорів обласних та окружних прокуратур, керівництво та членів новообраного органу прокурорського самоврядування – Ради прокурорів та Органу, що здійснює дисциплінарне провадження, депутатів Верховної Ради України, представників Тренінгового центру прокурорів України, міжнародних партнерів-донорів та організацій громадянського суспільства, міжнародних та національних експертів. Генеральний прокурор України, пані Ірина Венедіктова, подякувала Раді Європи за тривалу співпрацю та підтримку у реформуванні прокуратури України. Вона підкреслила, що перехідний період 2019-2021 років закінчився перезавантаженням прокуратури та формуванням нового складу органу прокурорського самоврядування – Ради прокурорів України та відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, сворення яких є ключовим для незалежності прокуратури. У своїй вступній промові пан Крістоф Пуарель, директор з прав людини Ради Європи зазначив, що реформа прокуратури залишається одним із зобов’язань України як держави-члена Ради Європи. «Ми визнаємо, що за останні роки українська влада зробила значні кроки до досягнення цієї мети. Так само ми визнаємо виклики, які ще належить вирішити на шляху до завершення реформи», – сказав директор.
Безбар’єрність
Україна, 04053, м.Київ,