У пошуках давньої історії: археологічна практика студентів Історико-філософського факультету

У польовому сезоні НДЛ археології 2017 року найдовшою стала експедиція в околицях с. Копачів, Обухівського району, Київської області. Упродовж кількох тижнів червня-липня співробітники НДЛ та студенти Історико-філософського факультету Університету Грінченка займалися пошуками нових археологічних пам’яток. Здавалося б, що можна відкрити нового у сорока кілометрах від Києва, в краях, де археологи працюють з другої половини ХІХ століття? Тут вів розкопки Вікентій Хвойка, працювали експедиції Інституту археології, кількох київських університетів і навіть Обласного археологічного музею. Однак виявилося, що в околицях Копачева вистачає місць, де ще не ступала нога археолога. Інакше неможливо пояснити, яким чином упродовж кількох тижнів вдалося відкрити близько 40 невідомих раніше пунктів, а з врахуванням того, що серед них були і багатошарові пам’ятки з матеріалами двох-трьох археологічних культур, то число нововідкритих поселень перевищило 60!

Оскільки основні наукові дослідження НДЛ археології зосереджені на вивченні поселень трипільської культури, то шукали насамперед сліди трипільців. І до списку пам’яток культури давніх хліборобів вдалося додати ще одну, виявлену неподалік парку “Київська Русь”. А от решта відкриттів охоплювала кілька наступних тисячоліть і дала весь спектр археологічних старожитностей Київщини: тут і ранній залізний вік (скіфські часи), і черняхівська культура, і Київська Русь і пізнє Середньовіччя.

Найбільше вразила кількість новознайдених поселень давньоруського часу. Виявилося, що шукати слід біля джерел води, причому це не обов’язково має бути якась значна річка, приміром Стугна, південний кордон Русі часів Володимира Святого. Досить було пройти навколо балки серед поля аби навпроти якоїсь верби чи групи кущів і виявити давньоруське поселення! Треба лише уважно дивитися під ноги. На зораному полі знаходили насамперед фрагменти давнього посуду, інші знахідки, приміром металеві вироби, були рідкістю.

Але найцікавіше сталося, коли відмили від землі знахідки та розібралися з датуванням усіх цих поселень (тут у пригоді стали знайдені фрагменти вінець горщиків). Знахідки підтверджують літописні відомості про заселення земель на південь від Стугни, яке розпочалося у ХІ столітті, коли кордони Русі були посунуті на південь київськими князями. Виявилося, що пік заселення тут припадає на ХІІ – початок ХІІІ століття, що якраз навпаки, суперечить літописам (та висновкам істориків, які на них посилаються). Виявлено, що на так звані часи “феодальної роздробленості” припадає ріст числа сіл. Їх було більше, ніж зараз, хоча вони були меншими за розмірами! Схоже на те, що народ жив у ті часи відносно заможно — у “підйомці” трапилися навіть уламки візантійських амфор. А це вже свідчить про те, що навіть селяни могли дозволити собі тоді час від часу перехилити заморського або кримського вина. Отож і торгівля, відповідно, переживала піднесення. Однак це тривало відносно недовго, 30-40-і роки ХІІІ століття стали вододілом між життям і смертю — слідів життя після монгольської навали виявлено дуже мало, і то не раніше XVII-XVIII століття. Останнє не має дивувати, адже ця місцевість знову стала прикордонням — на цей раз між Річчю Посполитою та Московським царством, а потім – Російською Імперією.

Перед давньоруськими часами спостерігається ще два періоди активного заселення цих теренів – у скіфські часи, а потім за сім століть приходить черняхівська культура, войовничі давні готи, які подалися звідси воювати з Римською імперією. Після чого ці землі, більш за все, у черговий раз стали пусткою – аж поки не прийшли селяни в часи Русі.

Таким чином проведені розвідки дали змогу, поки що у загальних рисах, отримати картину та динаміку заселення цього краю упродовж майже шести тисяч років. Досвід розвідок 2017 року показав доцільність та перспективність суцільного археологічного обстеження територій, яке може стати основою широкого спектру історико-археологічних досліджень у майбутньому. І, звичайно, це була гарна практика для майбутніх істориків, які отримали можливість дізнатися про те, що сива давнина вона поруч, в полі (а не лише у тиші бібліотек та павутинні Інтернету), вона навколо нас – слід лише навчитися її знаходити і розуміти знайдене.

Матеріали надано НДЛ археології
Автор: М.Ю. Відейко, завідувач НДЛ археології