25 грудня 2015 р. студенти-правознавці першого курсу разом з колективом ЮК «Астрея» Київського університету імені Бориса Грінченка відвідали Видубицький чоловічий монастир.
Назва урочища, за переказом, походить від того, що саме там виплив до берега, «видибав», дерев'яний язичницький ідол Перуна, повалений у Дніпро при запровадженні християнства. За легендою, коли князь Володимир Великий охрещував київських язичників, без жалю звелів він знищити ідолів, що стояли на горі неподалік від княжого палацу, і яким сам нещодавно приносив жертви. А колишнього покровителя княжої дружини Перуна – дерев`яного ідола з золотими вусами і посрібленою головою - утопити в Дніпрі. Перуна, прив`язаного до коня, виволокли до річки і кинули у воду. Проте, важелезний ідол не потонув, а поплив за течією. Налякані язичники йшли берегом і зі сльозами благали: «Видибай, Боже». Місце, де Перун «видибав», тобто виплив, - стали називати Видубичі, і перший київський митрополит Михаїл заснував там церкву, щоб перешкодити створенню на цьому місці язичницького капища.
Історія монастиря починається з печер, що знаходяться неподалік від нього, на Звіринці. Вважають, що тут був підземний монастир задовго до прийняття християнства Володимиром. Коли ж після 988 р. гоніння на християн припинилися, ченці вибралися з підпілля, заснувавши новий монастир і назвавши його Видубицьким – за назвою місцевості. З часом печери перетворилися на своєрідний підземне кладовище Видубицького монастиря, а власне монастирське життя повністю перейшло у наземну частину. Монастир, збудований на поверхні, спершу був дерев`яним, тому через часті пожежі від нього нічого не залишилося. У 1054 р. Ярослав Мудрий, роздаючи землі своїм синам, подарував урочище Видубичі наймолодшому сину Всеволоду. Новий господар у 1070 р., вдячний Богові за народження сина, почав тут будівництво кам`яної церкви. Оскільки монастир стояв понад самою річкою, нову церкву присвятили Архістратигу Михаїлу – захиснику від водної стихії.
На початку ХІІ ст. монастир стає центром літописання. У 1116 р. тут було завершено ігуменом Сильвестром другу редакцію всім відомої «Повісті временних літ». Автором багатьох літописних статей кінця ХІІ ст. був видубицький ігумен Андріан. А князь Володимир Мономах зібрав у родовому монастирі велику на той час бібліотеку, що сприяло літописанню. Видубицький монастир брав активну участь у політичному житті Київської Русі. Саме тут, біля Михайлівської церкви, за традицією збиралося на рать руське воїнство. В 1094 р. тут відбулося примирення князів Святополка, Володимира Мономаха і Ростислава перед їхнім спільним походом на половців. Князі використовували монастир також і як в`язницю.
Будучі вотчиною Мономаховичів, Видубицький монастир постійно страждав через князівські чвари. Так 1169 р., під час нападу на Київ Андрія Боголюбського, загинуло близько 30 місцевих ченців. Наприкінці ХІІ ст. монастир спіткало нове лихо. Дніпро, руйнуючи берег, стало наближатися до монастирських споруд, тому протягом 1199-1200 рр. монастир було підперто кам’яним укріпленням.
До середини ХІІІ ст. Видубичі лишалися головним князівським монастирем. Проте, поступово монастир втрачає свою значимість та перестає згадуватися у літописах. Знову ця назва з`явилася лише в актах XVI ст. У той час церковна влада належала Константинопольській патріархії, проте, польські королі також брали активну участь в управлінні церквою. З часу підписання, частиною православного духовенства у 1596 р. Берестейської унії, монастир перейшов до уніатів. З того часу відносини між уніатами та православними перебували у постійній напрузі доки польський король Владислав IV не визнав православну ієрархію у Речі Посполитій. 1635 р. монастир було повернуто православним, а уніатську братію переведено до Гродненського монастиря.
Після приєднання України до Московського царства цар Олексій Михайлович підтвердив всі права і привілеї монастиря. Наприкінці XVII – початку XVIII ст.ст. у монастирі з`являється кілька чудових споруд: Георгіївський собор, трапезна з храмом Преображення Господнього, а згодом дзвіниця.
У 1786 р. Катерина ІІ своїм указом передала українські монастирі на утримання держави, а їхні володіння – до державної казни. Видубичі отримали статус монастиря другого класу і стали лікарнею для київських ченців. З цього часу частина території монастиря поступово перетворилася на кладовище, а продаж ділянок тут став одним з головних джерел прибутку монастиря.
Після встановлення в Києві радянської влади, монастирю у 1924 р. довелося «саморозпуститися». Цінне майно монастиря було конфісковано, трапезну перетворено на клуб робітників деревообробного комбінату, а в братських келіях оселилися їхні сім`ї. Службу в Михайлівській церкві правили до 1936 р., доки комсомольці-активісти не розклали на монастирському дворі вогнище з іконостасів монастирських церков. Під час війни монастирські споруди не постраждали. Проте, 1967 р. пожежа знищила все внутрішнє вбрання Георгіївського собору разом з колекцією стародруків. Після цього територію монастиря передали Інституту археології НАН України, а в монастирських храмах почалися реставраційні роботи.
2002 р. комплекс монастирських споруд передано Свято-Михайлівському чоловічому монастирю Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Безбар’єрність
Україна, 04053, м.Київ,