VII Всеукраїнська науково-практична конференція «Протидія злочинності: теорія і практика»

Дата проведення: 19 жовтня 2016 р.
Місце проведення: Національна академія прокуратури України, м. Київ, вул. Мельникова, 81-б

19 жовтня 2016 р. в актовій залі Національної академії прокуратури України відбулася науково-практична конференція «Протидія злочинності: теорія і практика», співорганізаторами якої виступили Генеральна прокуратура України, Національна академія прокуратури України, Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса НАПН України, Союз юристів України.
В конференції взяли участь відомі державні службовці, посадові особи, науковці та юристи, зокрема Дмитро Сторожук – перший заступник Генерального прокурора України, Олександр Толочко – перший проректор Національної академії прокуратури України, В’ячеслав Борисов – директор НДІ вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса НАПН України, Володимир Гузир – заступник голови Союзу юристів України, Олександр Бандурка – академік НАПН України, президент Кримінологічної асоціації України, Станіслав Кравченко – заступник голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Сергій Кудінов – ректор Національної академії СБУ, Олександр Дроздов – голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, В’ячеслав Навроцький – професор кафедри кримінально-правових дисциплін Львівського державного університету внутрішніх справ, Валентина Щепоткіна – секретар Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Петро Андрушко – завідувач кафедри кримінального права та кримінології КНУ імені Тараса Шевченка та інші.
Олександр ТОЛОЧКО звернувся до історії цієї конференції, і нагадав усім присутнім про те, що починаючи з 2009 року така конференція проводилася, майже, щорічно. Коло учасників збільшується щороку, так у 2014 р. була проведена 6 конференція, участь у якій взяли представники близько 20 ВНЗ та наукових установ. Сьогодні у цій залі присутні представники законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, також представники майже 50 ВНЗ і наукових установ, знані науковці та практики, представники громадських і міжнародних організацій. Звертаючись до учасників конференції, він наголосив на тому, що гострі соціально-економічні та політичні проблеми, що існують у сучасному суспільстві, є об’єктивними чинниками різкого зростання злочинності. На даний час стан злочинності, як організованої, так і загально-кримінальної, створює загрозу національній безпеці України, і це не перебільшення. Про свідчать кількісні та якісні показники державної статистики та реальне суспільно-державне життя.
В’ячеслав БОРИСОВ також підкреслив загрозливий характер рівня злочинності в Україні для подальшого проведення державно-правових реформ та євроінтеграції, і в цілому національній безпеці України. Серед багатьох питань, які необхідно вирішувати, доповідач звернув увагу на якісні показники реформування правоохоронної та судової системи України, застосування інноваційних підходів у кримінальному провадженні тощо.
Володимир ГУЗИР наголосив на тому, що стан злочинності досяг максимальної відмітки у порівнянні з попередніми роками за чверть незалежності України. Показники зареєстрованих злочинів та повідомлень про можливі кримінальні правопорушення досягли свого апогею, які можуть зрівнятися лише з криміногенною ситуацією 90-х років, коли протягом 1993-1995 рр. суттєво виросла кількість організованих злочинних угрупувань і на їхньому фоні збільшилася кількість тяжких та особливо тяжких злочинів. На сьогодні тільки за 8 місяців 2016 року зареєстровано 763.511 кримінальних правопорушень проти 723.830 у минулому році. Від вчинених злочинів потерпіло 359.876 осіб, у тому числі 6.156 дітей, 5.259 – загинуло. Частка тяжких злочинів збільшилася до 31.6 % від загальної кількості злочинів по Україні. Мають місце нові види злочинів – у сфері кібернетичних та електронних технологій, набирають оберти такі злочини, як торгівля людьми, незаконна трансплантація органів або тканин людини, злочини з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, тероризм та інші. Єдине, що залишається практично незмінним, так це «географія» злочинності. За 25 років незалежності, 60 % всіх злочинів реєструються, переважно, у 7 регіонах України – Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, Харкові, Запоріжжі, Одещині та Києві. Найменша кількість злочинів вчиняється у західних областях України – Івано-Франківській, Волинській. Рівненській, Закарпатській, Тернопільській та Чернівецькій областях.
Олекандр БАНДУРКА – зростає шаленими темпами кількість злочинів пов’язаних із розбійними нападами, грабежами та крадіжками. Так, якщо в червні минулого року було вчинено 8 тис. квартирних крадіжок, то впродовж наступних місяців їх кількість щомісячно зростала, і в грудні становила понад 15 тис. Вражаючою видається тенденція до зростання тяжких і особливо тяжких злочинів – умисні убивства, кількість яких зросла на 165 %. Відколи Україна опинилася у стані війни із північним сусідом, високою залишається кількість злочинів з використанням вогнепальної зброї. Якщо у 2012 році така кількість сягала 266 тис. випадків, то у 2014 – понад один мільйон. Детермінантами безпрецедентного зростання злочинності і криміналізації суспільства є: корупція у вищих ешелонах влади, монополія на пріоритетні галузі економіки; фінансова криза, що призвела до поширення шахрайства, спекулятивних операцій, приховування доходів від оподаткування, операцій з витоку капіталів за кордон, контрабанди та підробки ліцензійних і митних документів; високий рівень інтернаціоналізації та глобалізації злочинності, наявність усталених зв’язків її представників із злочинними елементами в країнах СНД, Східної Європи, Азії, країн Заходу, особливо там, де є великі діаспори вихідців з колишнього Радянського Союзу.
Сергій КУДІНОВ – звернув увагу усіх учасників заходу на злочинах проти територіальної цілісності та суверенітету України, які призвели до втрати півострова Крим та війни на Сході країни. Так, агресивні дії Російської Федерації, які полягали у послідовному впровадженні низ¬ки заходів, спрямованих на підрив стабільності у політичній, економічній, соціаль¬ній та інших сферах суспільного життя в Україні, що супроводжувалися потужною інформаційно-пропагандистською кампанією стосовно впровадження ідеї «Русского мира», призвели до захоплення органів державної влади та місцевого самоврядування і, як наслідок, до тимчасової окупації півострова Крим, утворення в окремих районах Донецької та Луганської областей незаконних збройних формувань і терористичних угруповань – так званих ДНР/ЛНР. Діяльність на території України не передбачених законом та керованих спецслуж¬бами РФ збройних формувань, спрямована на дестабілізацію внутрішньої соціаль¬но-політичної ситуації в нашій державі, обман та залякування місцевого населення, на жаль, призвела до того, що частина наших співгромадян стали учасниками зазначе¬них злочинних угруповань. За таких умов перед українською державою і суспільством постало актуальне завдання пошуку та застосування правових механізмів вирішення гострого соціаль¬ного конфлікту. Так, у серпні 2015 року СБ України запровадила програму «На тебе чекають вдо¬ма», що сприяє реалізації намірів осіб добровільно відмовитися від участі у так званих ДНР/ЛНР і повернутися на територію, підконтрольну Україні. Підстави для її реалізації містяться у Кримінальному кодексі України, окремі положення якого спонукають осіб, які вступили до незаконних збройних фор¬мувань та терористичних організацій, звернутися із явкою з повинною до пра¬воохоронних органів України, що сприяє виконанню одного із найважливі¬ших завдань закону про кримінальну відповідальність – запобігання злочинам (ч. 1 ст. 1 КК України). Такі положення передбачені ч. 2. ст. 258-3, ч. 6 ст. 260, ч. З ст. 263, ч. 2 ст. 44 КК Украї¬ни, в яких визначено умови звільнення від кримінальної відповідальності певної кате¬горії осіб.
З метою правової протидії незаконним збройним формуванням та припинення їх діяльності СБ України у рамках Програми вживаються заходи, спрямовані на: доведення до учасників незаконних збройних формувань, а також громадськості положень законодавства України, які передбачають можливість для учасників НЗФ за певних умов бути звільненими від кримінального покарання або надають можливість забезпечити пом’якшення такого покарання; сприяння реалізації намірів учасників НЗФ добровільно відмовитись від проти¬правної діяльності та повернення на територію, на якій органи державної влади Украї¬ни здійснюють свої повноваження; розгляд звернень учасників НЗФ до правоохоронних органів, органів державної влади або місцевого самоврядування України щодо намірів добровільно припинити протиправну діяльність та сприяти припиненню та/або розкриттю злочинів, пов’яза¬них з такою діяльністю; фактичне прибуття учасників НЗФ до відповідного органу досудового розслідування. Зазначений захід, як правило, здійснюється у присутності представників за¬собів масової інформації; проведення досудового розслідування та з’ясування інформації щодо причет¬ності або непричетності учасників НЗФ до вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів; проведення судового розгляду за результатами досудового розслідування та ух¬валення відповідного судового рішення.
Необхідно зазначити, що представники РФ сприймають Програму як загрозу їх па-нуванню на окупованій території. Так, у серпні 2015 року на офіційне повідомлення СБ України щодо започаткування Програми миттєво відреагував член комітету Держдуми РФ з оборони Ф. Клінцевич, який заявив, що її метою є «розкол рядів ополчен¬ня». Окрім цього, представники так званих ДНР/ЛНР постійно намагаються дискре¬дитувати Програму, зображаючи її як недієву, примусову тощо. Втім, незважаючи на значний спротив з боку країни-агресора та так званих ДНР/ ЛНР, за період існування Програми уже більше 100 учасників незаконних збройних формувань так званих ДНР/ЛНР добровільно відмовилися від участі у терористич¬них організаціях, більше половини з них рішеннями судів звільнені від кримінальної відповідальності. Отже, за відносно короткий термін дії Програми вдалось досягти значних результатів, які є важливим внеском у справу перемоги України.
Олександр ДРОЗДОВ – у своєму виступі звернув увагу на актуальних проблемах реалізації права на справедливий суд у кримінальному провадженні, а саме Україна, ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - КЗПЛ), добровільно прийняла на себе зобов’язання забезпечувати мож¬ливість реалізації прав, закріплених в КЗПЛ, усіх осіб, які перебувають на її території. З цією метою вона повинна не тільки виконувати конкретні рішення ЄСПЛ, прийняті щодо заяв, поданих проти неї, а й створити системний механізм, використання якого дозволяло б громадянам України реалізовувати такі права безпосередньо, без поперед¬нього звернення зі скаргою до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Ство¬рення такого механізму може виявитися справою не такою вже й простою, оскільки правові позиції, що формулюються ЄСПЛ з тих чи інших питань, часто істотно розхо¬дяться з усталеною вітчизняною правовою доктриною, кримінальним процесуальним законодавством або практикою його застосування. Тому першим кроком у процесі створення такого механізму має стати виявлення подібного роду розбіжностей, з’ясу¬вання суті та смислу правових позицій ЄСПЛ з відповідних питань і логіки їх обґрун¬тування ЄСПЛ, адекватне сприйняття їх юридичною наукою. В свою чергу, виявлені розбіжності повинні стати предметом найпильнішої уваги і ґрунтовного аналізу з точки зору того, чи створює національне законодавство (зокрема, кримінальне про¬цесуальне) достатні гарантії реалізації права на справедливий суд, чи не містить воно «прогалин» і «лазівок», що створюють можливості для безперешкодного зловживання учасниками процесу, перш за все тих, які наділені владними повноваженнями, своїми суб’єктивними правами або дискреційними правами.
Протягом попередніх чотирьох років Україна лідирує у кількості справ, які розглядає ЄСПЛ. Наприклад у середньому за 2012-2015 рр. на розгляді у ЄСПЛ перебувало 70-80 тис. справ проти держав-сторін Конвенції про захист прав людини. З них у 2012 р. – 10.450 справ проти України, у 2013 р. – 13.700 справ проти України (13.3% від загальної кількості справ), у 2014 р. – 19,5 % від загальної кількості справ, у 2015 р. – 13.850 справ проти України (21,4 % від загальної кількості справ). Тільки у 2015 р. Європейський суд надіслав Уряду України 8.863 справи проти України з пропозицією надати зауваження Уряду України. З них 8.143 стосуються невиконання або тривалого невиконання рішень національних судів, надмірної тривалості провадження у цивільних і кримінальних справах, жорстокому поводженню з особами, які перебувають під контролем держави (місцях досудового тримання під вартою або місцях виконання покарань), неефективності розслідування правоохоронними органами скарг на жорстоке поводження представників державних органів тощо. У 2015 р. Європейським судом було розглянуто 83 справи проти України, за результатами розгляду яких встановив: у 16 справах було прийнято рішення про повну або часткову відсутність ознак порушень, визнано відповідні скарги заявників частково неприйнятими; у 12 справах – було прийнято рішення щодо дружнього врегулювання спору; у 5-ти справах було схвалено умови односторонніх декларацій Уряду у справах, що об’єднують 638 заяв; у 22 – ухвали про неприйнятність скарг заявників або про вилучення заяви з реєстру справ.
В 51 рішенні Європейського суду, в яких було констатовано порушення Україною положень Конвенції, заявники вимагали компенсацію на загальну суму 7.078.426,3 євро. Після розгляду справ з урахуванням позицій Уряду України Європейський суд зобов’язав Україну сплатити заявникам 527.146,61 євро.
Для прикладу Олександр Дроздов навів 6 справ проти України, з огляду на формат інформаційного матеріалу, наведемо один. У справі «Євдокимов та інші проти Росії» (заява № 27236/05 і ін.) предметом роз¬гляду постали питання справедливого розгляду справи та відсутності можливості ув’язненого бути присутніми на слуханнях цивільного розгляду справ, в яких вони були сторонами. Рішенням ЄСПЛ від 16 лютого 2016 року було встановлено порушен¬ня ст. 6 КЗПЛ. Факти. Національні суди відмовили надати можливість заявникам, які були затримані в розглянутий період часу, бути присутніми на слуханнях цивільного розгляду справ, в яких вони були сторонами на тій підставі, що внутрішнє законодав¬ство не мало положень, які б дозволяли затриманим бути присутніми під час розгляду справи в суді. Питання участі ув’язнених в інших судових процесах вже були пред¬метом розгляду у КСУ (рішення від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012). Так, в аспекті конституційного звернення положення ст. 24 Конституції стосовно рівності громадян у конституційних правах, свободах та перед законом у взаємозв’язку з положеннями ч. 1 ст. 55, п. 2 ч. З ст. 129 Основного Закону (в редакції станом до набрання чинності Законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII) щодо захисту судом прав і свобод людини і громадянина та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом треба розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гаран¬товані державою рівні права на захист прав і свобод у судовому порядку та на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку у судах усіх юрисдикцій, спеціалізацій та інстанцій, у тому числі й особа, яка засуджена і відбуває кримінальне покарання в установах виконання покарань. Натомість у кримінальному процесуальному законодавстві слід встановити належну правову процедуру щодо на¬дання адвоктатами, які знаходяться під варотою або домашнім арештом, професійної правничої допомоги своїм клієнтам у судах.
Валентина ЩЕПОТКІНА – підняла актуальну і своєчасну тему, що стосується нового інституту у кримінально-процесуальному праві – угоди у кримінальному провадженні. Угода у кримінальному провадженні, за ста¬тистичними даними, є найбільш використовуваною сторонами кримінального про¬вадження з усіх видів, особливого порядку розгляду кримінальних проваджень. З початку року (станом на 1 жовтня 2016 р.) до судів було надіслано 120 606 криміналь¬них проваджень, із них надісланих до суду для затвердження угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним обвинуваченим – 6.531. Судами затверджено 5 072 угоди, відхилено 373 угоди. Відповідно до положень ч. 3 ст. 476 КПК України суд своєю ухвалою скасовує вирок, яким затверджена угода, якщо особа, яка звернулася з відповід¬ним клопотанням, доведе, що засуджений не виконав умови угоди. Наслідком скасування вироку є призначення судового розгляду в загальному порядку або направлення ма¬теріалів провадження для завершення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була ініційована на стадії досудового розслідування. Згідно з ч. 3 ст. 476 КПК України судами скасовано 205 вироків на підставі угоди про примирення. За цей же період до судів надіслано для затвердження угоди про визнання винува¬тості між прокурором та підозрюваним (обвинуваченим) – 5.225. Судами затверджено 4.235 угод, відхилено 229 угод. Відповідно до ч. 3 ст. 476 КПК України судами скасовано 17 вироків на підставі угоди про визнання винуватості.
В загальній кількості справ, частка проваджень на підставі угод складає приблизно 10 %. Варто зазначити, що у 2014 р. із затвердженням угоди судами постановлено 23,3 тис. вироків, що становить 23,1 % загальної кількості розглянутих кримінальних проваджень із постановлениям вироку. Відповідно до постанови пленуму ВССУ від лютого 2016 р. № 1 «Про підсумки роботи судів цивільної і кримінальної юрис¬дикцій у 2015 р. та завдання на 2016 рік» у 2015 р. згідно із затвердженням угоди постановлено 18,6 тис. вироків, що становить 19,6 % загальної кількості розглянутих кримінальних проваджень із постановою вироку.